Вільнюський ансамбль Пресв. Трійці. Спадщина

З бігом століть вигляд Віленського храму Пресв. Трійці змінювався, зазнаючи дії стихій, під впливом господарів, конфесій, до яких вони належали, та потребам; його перебудовували відповідно до тенденцій будівництва та оздоблення різних історичних періодів. Однак часті реконструкції не знищили спадщини попередніх епох, їхні сліди залишились на стінах храму (↑) (↑) (↑).

Останнє серйозне випробування храмові довелося витримати у другій половині XX ст. під час радянської окупації, коли вигнавши віруючих, під склепіннями храму надали притулок науковим установам. У 1940 р. будівлі колишнього монастиря передали Віленському державному педагогічному інституту. У 1965 р. згідно з проєктом, підготовленим Спеціальною науково-реставраційною виробничою майстернею, будівлю храму пристосували для гідравлічної лабораторії Віленської філії Каунаського політехнічного інституту, а пізніше, коли монастирські будівлі передали Віленському інженерно-будівельному інституту, у храмі створили лабораторію будівельних конструкцій (іл. 1). Після перенесення лабораторії, храм і дзвіницю вирішили пристосувати для бібліотеки та читальної зали інституту¹VRVA, f. 2, b. 193–30 45.. Проєктні роботи доручили Інституту консервації пам’яток. У 1981–1985 рр. фахівці цього інституту здійснили комплексні дослідження будівлі (керівник – Аліна Самукєнє): історичні, мистецтвознавчі, інженерно-геологічні. Ретельно дослідили конструкції храму, його архітектуру, поліхромію, тиньк, провели хімічні дослідження розчинів мурування і деревини, фотограмметричні вимірювання та ін. Були з’ясовані етапи розвитку архітектури будівлі, а під шарами тиньку було знайдено цінні архітектурно-декоративні елементи попередніх періодів. Після підготовки проєктних пропозицій подальші роботи з пристосування храму до читальної зали не були здійснені. У 1992 р. провели додаткові дослідження поліхромії інтер’єру та підготували проєкт реставрації розпису внутрішніх стін²VRVA, f. 2, b. 193–30 45; f. 1019, ap. 11, b. 5218; «Vilniaus bazilijonų vienuolyno statinių ansamblis»: [u. k. 27316], in: Kultūros vertybių registras // https://kvr.kpd.lt/#/static-heritage-detail/d74c79bb-d879-4a9f-981b-9268c7feae79., але він також залишився нереалізованим.

Надія повернути храму колишній вигляд з’явилася лише через кілька десятиліть, з наближенням ювілеїв: 500-річчя (1514–2014 рр.) спорудження храму та 400-річчя заснування Василіянського чину (1617–2017 рр.). У 2013 р. з Програми управління спадщиною Департаменту культурної спадщини були виділені кошти на дах та вежі храму³Vilniaus bazilijonų vienuolyno statinių ansamblio Švč. Trejybės bažnyčia (u. k. KVR 27316), Aušros Vartų g. 7b, Vilniaus m. Stogo ir bokštelių tvarkybos (restauravimo ir remonto) darbų projektas, projekto vadovė Audronė Šolienė, Vilnius: VĮ «Lietuvos paminklai», 2013., а згодом і на інші роботи.

Під час підготовки проєкту робіт з упорядкування даху виникло питання концепції реставрації. Для того, щоб виділити храм у перспективі вулиць і на панорамах міста, у нинішніх його власників зародилася ідея відновлення центральної вежі. Масивну куполоподібну вежу в центральній частині даху було збудовано у другій половині ХІХ ст. У той час здійснили й інші роботи, що змінили зовнішній вигляд храму: було знижено дах; перефарбовано карниз; знесено фронтон форм пізнього бароко заднього (східного) фасаду; на головному (західному) фасаді – добудовано арочний фронтон і вежі, що акцентують кути будівлі, а також тридільні сходи; перероблено вхідний портал; збільшено вікна. Реконструкція, яка була виконана за проєктом архітектора Віленської губернії Миколая Чаґіна, мала чітку мету – надати храмові вигляд візантійської церкви. Побудована в центрі даху куполоподібна вежа (дерев’яної конструкції, бутафорна), не руйнуючи, склепінь повинна була наблизити об’єм храму до вигляду п’ятикупольної церкви (іл. 2, 3, 4). Пізніше (до 1927 р.), коли храм вже належав до католицького товариства Св. Вікентія де Поля, купол знесли. За винятком купола, вигляд храму зберігся до наших днів таким, яким він був сформований під час реконструкції, що відбувалася у другій половині XIX ст. Питання відновлення вежі було розглянуто ширшим колом професійних реставраторів, котрі вирішили, що елементи, які створюють вигляд православної церкви, не мають бути відновлені. Їх повернення означало б підтримку політики Російської імперії, яку вона здійснювала щодо примусового перетворення культових споруд інших конфесій на православні, та знищення пізньобарокового архітектурного вигляду храму, що його створив Йоганн-Крістоф Ґляубіц.

Повернення до концепції реставрації відбулося у 2015 р., коли проводилась підготовка до реставрації фасадів храму⁴Vilniaus bazilijonų vienuolyno statinių ansamblio Švč. Trejybės bažnyčia (u. k. KVR 27316), Aušros Vartų g. 7b, Vilniaus m. Fasadų tvarkybos darbų: restauravimo, remonto ir avarijos grėsmės pašalinimo (techninių apsaugos priemonių įrengimo) projektas, projekto vadovė Audronė Šolienė, Vilnius: VĮ «Lietuvos paminklai», 2015. . Дослідження іконографічного матеріалу допомогли зрозуміти, як до реконструкції, здійсненої у другій половині XIX ст., міг виглядати тильний (східний) фасад храму. Він був зафіксований на літографіях художника Юзефа Пешки, створених наприкінці XVIII – на початку XIX ст. (іл. 5) Між східними вежами, над апсидою було встановлено високий і виразний, вигнутої форми бароковий пігнон, на який спирався стрімкий дах. Завдяки цьому винятковому акценту, храм було добре видно в перспективах нинішніх вулиць Діджьої (Великої), Аушрос Варту (Остробрамської) та на панорамах міста. Силует храму, зафіксований на знімку панорами міста Вільна, зробленому бл. 1861–1866 рр. фотографом Альбертом Швейковським, доводить, що репрезентативним і домінуючим був східний, а не західний фасад храму, як вважалося раніше (іл. 6).

Архітектурні дослідження показали, що початкове готичне мурування стін вціліло по всьому периметру будівлі аж до карнизу, сформованого у другій половині XIX ст., за винятком західного фасаду, знесеного у XVIII ст. під час продовження будівлі. Під штукатуркою також виявлені архітектурні елементи та оздоблення готичного періоду: заглиблений гіпсовий фриз з нижньою частиною профільованої кладки; деталі формування кутів будівлі; ступінчасті арки, сформовані початковим муруванням, які поєднують виокремлення трискладової апсиди тонкостінним тиньком (тонкостінною мазкою)⁵Vilniaus bazilijonų vienuolyno statinių ansamblio Švč. Trejybės bažnyčia (u. k. KVR 27316), Aušros Vartų g. 7b, Vilniaus m. Architektūrinių tyrimų papildymas, par. R. Zilinskas, Vilnius: VĮ «Lietuvos paminklai», 2015.. На тильному (східному) фасаді знайдені фрагменти вікон готичного періоду з відбитками не вцілілих заштукатурених окантувань.

Дослідження поліхромії допомогли з’ясувати несподіване кольорове рішення для фасадів у другій половині XVIII ст. Свого часу вежі в стилі рококо були пофарбовані в малахітову барву, а орнаменти у формі рокайль, що їх прикрашали – у сірі відтінки перлів. В інших частинах будівлі слідів цих кольорів не виявили, тому висловлено припущення, що таким чином були декоровані лише найпомітніші елементи храму – вежі та фронтон, який не вцілів. В нішах другого прогону веж знайдено настінні розписи, що імітують вікна. У ранній період фасади були білуватих, пізніше – жовтуватих, жовтих, рожевих, а згодом – синювато-сірих, жовтих, охристих барв та відтінків. У XIX ст., коли храм набув вигляду православної церкви, елементи барокового декору здебільшого фарбували в той самий колір, що і фасадні площини, свідомо, щоб не вирізняти архітектурних елементів, характерних для католицьких та унійних храмів⁶Vilniaus bazilijonų vienuolyno statinių ansamblio Švč. Trejybės bažnyčia (u. k. KVR 27316), Aušros Vartų g. 7b, Vilniaus m. Fasadų polichromijos tyrimai, par. E. Kazlauskaitė, VĮ «Lietuvos paminklai», Vilnius, 2015..

Дані досліджень дозволили констатувати, що, незважаючи на масштабні реконструкції, у муруванні будівлі збереглися елементи всіх етапів її історичного розвитку (іл. 7, 8). Однак наявні іконографічні дані не є достатніми для того, щоб можна було відновити вигляд храму унійного або барокового періоду. Є свідчення про детальну фіксацію перебудов, здійснених у другій половині XIX ст., але наразі відоме лише єдине креслення поперечного розрізу будівлі⁷VRVA, f. 1019, ap. 11, b. 5214.. Крім того, для відновлення фасадів того періоду довелося б виконати чималі роботи по розбиранню споруди, які можуть вплинути і на збережені цінності. Тому при здійсненні реставрації фасадів обрали принцип поваги до кожного історичного періоду: зберегти еклектичне архітектурне вираження будівлі, сформоване під час кількох реконструкцій. Було вирішено якомога більше розкрити та виставити на огляд архітектурні елементи найдавнішого (готичного) періоду, що збереглися в глибоких шарах, але не є видимими в об’ємі будівлі. Також постановили виділити оздоблення періоду бароко, виявляючи його кольорове рішення, а архітектурні деталі православної церкви XIX ст. – нівелювати, не розрізняючи їх за кольором на фасадах (іл. 9).

З метою збереження сукупності архітектурного рішення фасадів і поєднання деталей різної стилістики та кольорового декору, для фарбування основних площин обрали нейтральну, фонову жовтувато-білувату барву, яка використовувалася в ранній період і повторювалася під час подальших ремонтів. Реставровано настінні розписи різних періодів: ілюзорні вікна XVIII ст. на вежах і фігуративний розпис XIX ст. в нішах головного (західного) фасаду (зліва в ніші зображені Троє віленських мучеників – Свв. Антоній, Йоан і Євстатій; праворуч – троє настоятелів Святотроїцького монастиря – священномученик Макарій, Йона ІІ і Сильвестр (Бількевич)) (іл. 10). Портал псевдовізантійських форм з «мальовничою патиною часу» було вирішено законсервувати, зберігаючи текстурні та кольорові зв’язки з фігуративним живописом того ж періоду. Роботи з впорядкування фасадів виконані впродовж 2016–2020 рр. (іл. 11, 12, 13)

У 2020 р. було завершено впорядкування поховальної крипти під головним вівтарем (↑). Монахи чину, дослідники і проєктувальники прийняли спільне рішення – у приміщенні, перекритому циліндричним склепінням, облаштувати колумбарій. Перед центральним вівтарем було відкрито та відреставровано вхід зі сходами, залишаючи можливість епізодично відкривати крипту для відвідувачів. У цьому приміщенні з обох сторін від проходу змуровано стіни з нішами, у яких навічно, з пошаною, перепоховано останки померлих, що були знайдені під час комплексних досліджень у 2015–2016 р.⁸Vilniaus bazilijonų vienuolyno statinių ansamblio Švč. Trejybės bažnyčia (u. k. KVR 27316), Aušros Vartų g. 7b, Vilniaus m. Rūsio patalpos tvarkybos darbų (remonto, restauravimo) projektas, projekto vadovė Audronė Šolienė, Vilnius: VĮ «Lietuvos paminklai», 2018. (іл. 14)

Нинішня просторово-планова структура інтер’єру храму була сформована під час реконструкцій XVIII ст., коли початкова готична споруда плану грецького хреста з чотирма пілярами була розширена на одну травею і перетворена на трьохнавову зальну. Подальші реконструкції на внутрішній простір впливу не мали. У 2018 р. була розроблена концепція реставрації інтер’єру та поліхромного декору. У концепції відновлення настінного розпису дотримано методики⁹VRVA, f. 1019, ap. 11, b. 5218. розробленого у 1992 р. проєкту реставрації живописного декору та принципів, що застосовувалися до реставрації фасадів. В інтер’єрі було запропоновано розкрити вартісні знахідки всіх етапів розвитку архітектури храму, експонуючи не лише декор XVI – другої половини XVIII ст., але й невеликі фрагменти оздоблення періоду Російської імперії.

Живописний декор, найкраще збережений в інтер’єрі другої половини XVIII ст., який вирізняє архітектурні елементи та кольорове рішення сірих відтінків, запропоновано залишити основним, розкриваючи його композиційну цілісність. Ранній унікальний і яскравий настінний розпис XVI–XVII ст., що зображає орнаментовані тканинні смуги червоного, жовтого і блакитного кольорів, вирішено відкрити у нижній частині стін, де елементів поліхромного декору пізнішого періоду є менше (іл. 15). Також передбачено реставрацію згадуваних в історичних джерелах дверей розписаного порталу на північній стіні, якими користувався Св. Йосафат¹⁰Vilniaus bazilijonų vienuolyno statinių ansamblio Švč. Trejybės bažnyčia (u. k. KVR 27316), Aušros Vartų g. 7b, Vilniaus m. Interjero tvarkybos (remonto, restauravimo, konservavimo) darbų projektiniai pasiūlymai, projekto vadovė I. Staniūnienė, Vilnius: VĮ «Lietuvos paminklai», 2018. (іл. 16).

З огляду на виняткову роль Св. Йосафата (↑) для всієї Унійної Церкви та історії Віленського Святотроїцького храму, важливим завданням постає вирізнення збережених справжніх та символічних елементів його життя в просторі ансамблю. Кажуть, що майбутній святий жив у келії над брамою монастирського подвір’я¹¹VRVA, f. 1019, ap. 11, b. 5214.. На фасаді цієї брами, поруч із вікном келії, збереглося живописне зображення святого, яке важко розгледіти і яке потребує реставрації (іл. 17).

Аудронє Шолєнє