Вільнюський ансамбль Пресв. Трійці. Спадщина

Храм Пресв. Трійці у Вільні з чоловічим і жіночим монастирями колись займав чималу частину Старого міста, яка простягалося між сучасними вулицями Аушрос Варту та Арклю¹Опис меж юрисдикції на початку XVII ст. див.: Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси, издаваемый при управлении Виленскаго учебнаго округа, т. 10, Вильна: Печатня О. Блюмовича, 1874, с. 19–22. (іл. 1, 2). Територію ансамблю оточувала мурована загорожа з брамою. Збереглася найбільш вражаюча споруда – головний вхід, що складається з двох брам. Перша з них, Василіянська брама, зведена в 1761 р. є немовби «візитною карткою» всього ансамблю, яку добре видно з вулиці Аушрос Варту (іл. 3). Брама зустрічає нас багато прикрашеним фасадом з рельєфним зображенням Пресв. Трійці, що нагадує про титул храму і монастиря, а її динамічні, наче пульсуючі барокові форми спрямовують наші погляди у глибину ансамблю. За нею на нас чекає дещо скромніша друга брама (іл. 4). Вона була декорована живописом, з якого збереглися лише фрагменти. Колись на стінах цієї брами було зображення Йосафата (Кунцевича), помітне ще в 1837 р.² LMAVB, Rankraščių skyrius, f. 41, b. 220, l. 1. Частково вціліли й деякі інші елементи цього входу та загорожі ансамблю (іл. 5).

Історія мурованої Святотроїцької церкви (іл. 6) триває з початку XVI ст. Мури святині, фундованої полководцем Війська Литовського Костянтином Острозьким стоять до сьогодні (↑). Хоча їх приховують штукатурка і прибудови пізніших часів, проте й досі вражає велич цієї споруди. Дані досліджень свідчать, що в ній переплелися риси сакральної архітектури східних і західних християн. Майже квадратність у плані, з трьома напівкруглими апсидами у східній частині – типова ознака православного зодчества. Натомість, чотири піляри (опорні стовпи) всередині будівлі, що тримають не купол, а склепіння, характерні для римо-католицьких храмів³Algė Jankevičienė, «Dviejų stilių sintezė XVI a. Vilniaus cerkvių architektūroje», in: Lietuvos Didžiosios Kunigaikštystės gotika: sakralinė architektūra ir dailė (серія: Acta Academiae Artium Vilnensis = Vilniaus dailės akademijos darbai, t. 26), Vilnius: Vilniaus dailės akademijos leidykla, 2002, p. 173.. Ці піляри вистояли до наших днів, лише наприкінці XVIII ст. їх все ще прикрашали капітелі форм раннього класицизму. Такі самі капітелі мають і чотири нові піляри, зведені у XVIII ст. в процесі реконструкції святині (іл. 7). Високий двосхилий дах, трикутні фасадні фронтони, ступінчасті контрфорси, що зміцнюють стіни, – ці готичні елементи також перейняті з церковної архітектури XVI ст. На жаль, унаслідок пізніших перебудов вони були втрачені і тепер відновлюються хіба що в реконструкціях науковців. Нечисленні релікти того періоду зосереджені у східній частині церкви (на задньому фасаді): рельєфна орнаментальна смуга маленьких арок на стінах апсид, та дві кутові вежі круглого перерізу з гвинтовими сходами, які ведуть на горище (верхні прогони веж забудовані після 1760 р., на що вказує їхня барокова стилістика). Тут також експонується автентичне мурування XVI ст., відкрите в 2018 р. під час реставрації. Цьому муруванню є притаманний декоративний хрестоподібний орнамент, створений з використанням цегли червоного та жовтуватого кольору (іл. 8). Таким чином був вимурований увесь храм.

Головний (західний) фасад церкви не зберігся. Його знищили в 1792 р. із розширенням цієї сакральної споруди в західному напрямку. Місце старого фасаду нині позначене вертикальним «відслоненням», здійсненим реставраторами у північній стіні (іл. 9). Із зведеного у XVIII ст. основного фасаду залишилися вертикальні пілястри та напівкруглі ніші (тільки розпис на них уже з кінця XIX ст.). Верхня його частина була перебудована 1869 р. Цією останньою реконструкцією храмові хотіли надати рис візантійської архітектури: було зруйновано класицистичний трикутний фронтон, побудовано бічні вежі та балюстраду, що з’єднувала їх (іл. 10, 11).

У 1792 р. збільшили вікна будівлі, змінили її інтер’єр, переробивши або заново спорудивши склепіння, а також ввівши нові органні хори (іл. 12). Все це можна побачити і сьогодні (↑) (↑).

У XVII ст. до храму добудовано кілька каплиць. Збереглися їхні зовнішні форми. До північного бічного фасаду церкви прилягає каплиця Св. Луки (іл. 13). 1792 року її з’єднали із дзвіницею та жіночим монастирем мурованим коридором на арочних опорах. У 1840 р. коридор зруйнували, є лише сліди від нього у дзвіниці та в стіні каплиці (місце колишнього проходу в каплицю «відслонено», воно експонується). На південній стороні храму розмістилася каплиця Благовіщення Пресв. Богородиці або каплиця Скумінів (іл. 14). Її не раз перебудовували, а протягом 1851–1852 рр. і в 1891 р. реконструювали і розширили, з’єднавши з колишньою ризницею та частиною коридору, що вів від церкви до чоловічої обителі⁴Rūta Janonienė, «Architektūrinis ansamblis», in: Vadimas Adadurovas, et al., Kultūrų kryžkelė: Vilniaus Švč. Trejybės šventovė ir vienuolynas, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 2017, p. 220, 223.. У той самий час прорубано два дверні пройоми з каплиці до храму, які бачимо й тепер. Головною архітектурною родзинкою цієї культової споруди є купол, який надає всьому простору урочистості й гармонії. Архітектурні сліди каплиці Воздвиження Чесного Хреста, що розташовувалася на тій же південній стороні храму, найкраще видно ззовні. У XVIII ст. вона була перетворена на ризницю, а в XIX ст. – з’єднана з каплицею Скумінів. Наприкінці XVIII ст. за каплицями Скумінів та Воздвиження Чесного Хреста (з південного боку церкви, ближче до заднього фасаду) було побудовано коридор, що сполучав храм і чоловічий монастир. У 1869 р. його не стало, і тільки у XXI ст. він частково був відбудований. 2009 року тут облаштували експозицію «Келія Конрада», що нагадує про в’язницю, на яку в першій половині XIX ст. було перетворено монастир, а також про ув’язненого в ній Адама Міцкевича та його знамениту поему «Дзяди» (насправді цей поет перебував тоді в іншому приміщенні, тож нинішня експозиція має суто символічне значення).

Храм оточений церковним подвір’ям. У давніші часи тут існував цвинтар, а в XIX ст. згадуються квітники. Навколо подвір’я були розташовані інші споруди ансамблю.

При вході на цю територію через головну браму, праворуч височіє дзвіниця (іл. 15). Постала в другій половині XVI ст., вона колись була значно вищою, у ній висіли дзвони, був годинник. Будівля мала риси ренесансової стислістики. Тепер є лише її нижня частина⁵Algė Jankevičienė, «Dviejų stilių sintezė XVI a. Vilniaus cerkvių architektūroje», p. 174.. Також раніше стіни дзвіниці розділялися високими вікнами, що завершувалися напівкруглими арками. Їх замурували у XVIII–XIX ст., але їхні сліди все ще добре помітні зсередини. Поруч із дзвіницею залишилася загорожа, що розділяла чоловічий і жіночий чернечі осередки. Зліва від брами – будинок колишньої бурси (монастирської школи). Він був споруджений наприкінці XVIII ст., на місці старих, можливо XV–XVI ст., будівель. Із бурси можна було потрапити до прибудови над головним входом другої брами і на призначений для музикантів балкон на фасаді головної, Василіянської брами.

Простір на захід і південь від церковного подвір’я займав чоловічий монастир. У другій половині XVIII ст. на цій території звели основні житлові корпуси монастиря, які стоять донині. Це невигадливої архітектури, але солідні будівлі, їхні спокійні фасади розділені рядами вікон та пілястрами. Західна триповерхова, з «тильного» (протилежного до церковного подвір’я) боку має дві прибудови: флігель, що відгалужується від неї, й округлу прибудову (з другої половини XIX ст. у формі вежі)⁶Algė Jankevičienė, V. Levandauskas, «Švč. Trejybės cerkvės ir bazilijonų vienuolyno pastatų ansamblis M. Gorkio g. 71, 73», in: Vilniaus architektūra, уклад. A. Jankevičienė, Vilnius: Mokslas, 1985, p. 168. (іл. 16). Південний корпус налічує три поверхи з напівпідвалом (іл. 17). Північна стіна цієї споруди (звернена до подвір’я) стоїть на фундаменті, вимурованому в XVII ст., а південно-західна її частина – на ще давнішому, кінця XVI ст. – початку XVII ст., муруванні⁷Tauras Poška, «Bazilijonų vienuolynas Vilniuje, Arklių g. 18–Aušros Vartų g. 7», in: Archeologiniai tyrinėjimai Lietuvoje 2005 metais, Vilnius: Lietuvos archeologijos draugija, 2006, p. 218–219.. Усередині будівель збереглися автентичні деталі: склепіння та ніші, фрагменти настінного розпису кінця XVIII ст. і другої половини XIX ст. Однак чимало речей було знищено під час ремонтів, що відбувалися в XIX–XX ст., тоді ж було змінено і планування приміщень. У 2004 р. західний корпус пристосували для потреб навчального закладу, тут розмістили Університет менеджменту і економіки (керівник проєкту адаптації – Аліна Самукєнє). Впродовж 2005–2006 рр. південний корпус пристосований для Василіянського монастиря (керівник проєкту – Вірґінія Бакшєнє) (↑).

Будівлі колишнього жіночого монастиря творять північну частину ансамблю (іл. 18). Цей комплекс сформувався у XVII–XVIII ст., об’єднавши навколо двох двориків декілька невеликих мурованих будинків XV–XVI ст. На нинішніх фасадах відкрито мурування стін того часу, відреставровано пройми дверей та в’їзних брам, візуально виділено зовнішні форми окремих споруд, що існували до їхнього з’єднання. У цих будівлях сьогодні обладнано квартири, діють різні установи (іл. 19) (↑).

Рута Янонєнє