Вільнюський ансамбль Пресв. Трійці. Минуле

Згідно з новітніми концептуальними засадами, церковні братства Київської митрополії трактуються як мирянські організації Церкви. Святотроїцьке православне братство, засноване у 80-х рр. XVI ст., разом із львівською ставропігією відігравало провідну роль у братському русі на території ВКЛ та українських земель. Поступ цієї інституції виходив далеко за межі столичного міста. Святотроїцька організація мирян істотно впливала на сакральний простір ранньомодерного Вільна. Її історія, ймовірно, – одне з найяскравіших явищ тогочасного релігійно-культурного життя¹Darius Baronas, «Šv. Stačiatikių. Dvasios brolijos įsisteigimas Vilniuje 1584–1633 m.», Baznycios istorios studijos, t. v: Religines bendrijos lietuvos istorijoje: gyvenimas ir tereatybe, Vilnius, 2012, р. 47–97..

Найдавніший документ, який фіксує існування віленського церковного братства – реєстр його членів, загально датований 1584 р., ймовірно, вівся до кінця століття (налічує 386 осіб)²«Реестръ уписованія братій братства церковного Святои живоначальнои Тройце, олтаря Стретенія Господня, въ месте виленскомъ, року отъ воплощенія Господа Бога и Спаса нашего Іисуса Христа, 1584», Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете, 1859, кн. 3, Москва, 1859, с. 29–40.. Зберігся список благословенної грамоти митрополита Онисифора (Дівочки) для братства, датований 12 червня 1587 р., в якій згадується братська «книга», затверджена до друку³Описание документов Архива западнорусских униатских митрополитов. 1470–1700, т. 1, Санкт-Петербург, 1897, с. 54.. Стародрукований примірник статуту, однак, не зберігся. Проте ряд синхронних і пізніших джерел підтверджує існування стародруку і його побутування у XVI–XVIІ і навіть у XVIII ст., причому не тільки на території ВКЛ⁴Леонід Тимошенко, Руська релігійна культура Вільна. Контекст доби. Осередки. Література та книжність (XVІ – перша третина XVII ст.): монографія, Дрогобич, 2020, с. 181–189..

Аналіз фундаційних та розпорядчих документів XVI ст. доводить ставропігійських характер віленського братства, але з певними відмінностями. Так, у джерелах не окреслене право виборності братських священників, з іншого боку, членами віленського братства могли бути жінки. Відсутні й норми щодо проведення звітів та виборів братської старшини. До важливої релігійної функції, яка не віднотована в статутах інших братств, належить засада щодо матеріального забезпечення церкви та її направи. З усього видно, що віленське братство належало до патріаршо-митрополичої ставропігії. Статут патріарха Теофана 1620 р. дозволив з’ясувати його співвідношення з фундаційними джерелами XVI ст. Він уповні міг передавати норми статуту Онисифора з деякими пізнішими вставками.

Члени віленського братства брали активну участь в загальноцерковних справах. Саме в середовищі віленських братчиків був створений оригінальний і яскравий текст, відомий як інструкція віленців на архиєрейський собор 1594 р., яку підписали високопоставлені братчики – урядовці та магнати ВКЛ⁵Описание документов Архива западнорусских униатских митрополитов. 1470–1700, с. 76–77.. На чолі спільноти перебували Т. Скумин-Тишкевич (іл. 1), Б. Сапіга (іл. 2), Ф. Кміта, Б. Огінський та ін. Заможні патрони віленської конфратернії обдарували її кількома значимими фундушами.

Культурно-освітня функція віленського братства реалізовувалась передовсім через шкільництво. Про діяльність братської школи збереглися актові джерела, за винятком шкільного статуту. Сприяла розвитку школи й загальна конкуренційна ситуація у столиці ВКЛ. У 1590-х рр. високий рівень віленської братської школи забезпечували брати Стефан та Лаврентій Зизанії, а також грек Кирило Лукаріс.

Щодо проблеми лідерства в середовищі братського руху Київської митрополії, то воно, все ж, належало львівському братству. Попри те, тривалий час львівське та віленське братства залишалися єдиними легітимними патріаршими ставропігіями митрополії, порядок яких вважався взірцевим і рекомендувався для наслідування іншим учасникам братського руху.

У Вільні, на відміну від Львова, було засноване лише одне братство. Це можна пояснити тим, що руське «місто» домінувало на території середмістя, а до складу Святотроїцької спільноти могли входити парафіяни з інших парафій, розташованих поблизу Троїцької гори. Компактність розміщення руських храмів та парафій на території віленського середмістя, вочевидь, впливала на потреби конфратернії.

Видавнича діяльність Святотроїцького православного братства розпочалась у 1595 р., коли були видані книги «Молитви повседневні», «Псалтир. Псаломниця», а також «Учительне Євангеліє». У 1596 р. вийшли друком наступні книги: «Граматика словенська» Лаврентія Зизанія, «Псалтир. Псаломниця», «Часовник», «Часовник з букварем», «Молитви повседневні», «Азбука. Наука ку читаню» Л. Зизанія, «Казання Св. Кирила» Стефана Зизанія, «Книга о вере», «Новий Завіт з Псалтирем», «Діалог» патріарха Мелетія Пігаса (грецькою мовою). Чимало книг, підготовлених святотроїцькими братчиками, було видано у відомій віленській друкарні Мамоничів (іл. 3, 4).

Віленські братчики були винятково представлені на православному соборі у Бересті у жовтні 1596 р. У 1597 р. вони вийшли зі стін Святотроїцього монастиря і заснували в монастирі Св. Духа православне братство⁶Леонід Тимошенко, Руська релігійна культура Вільна, с. 356, 384–398..

Діяльність святодухівської спільноти мирян у XVII ст. була вкрай важливою. Вивчення статутів братського руху призвело до відкриття невідомої рецепції віленської братської традиції у Львові⁷Там само, с. 389–390.. Відтак, статутні засади діяльності Святодухівського православного братства добре реконструюються. Згідно з ними, це була мирянська спільнота, досить відмінна від львівської. Ідеться про типову громаду доби поширення братських ставропігій, але з нечітко окресленими засадами автономії. У віленських нормах не знайшла відображення освітньо-виховна складова.

На чолі святодухівської організації мирян, перебували видатні діячі доби (Богдан Огінський, Арнольд Вириковський, Богдан Масальський, Адам Корсак, Ян Огінський, Лаврентій Древинський). Значні здобутки мала братська школа. Підсумок розвитку віленської православної організації мирян підбитий у привілеї Владислава IV від 18 березня 1633 р⁸Собрание древних грамот и актов городов Вильны, Ковна, Трок, православных монастырей, церквей и по разным предметам, ч. 1, Вильно, 1843, с. 118.. Братство нарешті досягло легітимізації з дозволом уживання посвяти Пресв. Трійці.

У книжкових пам’ятках 1625 і 1632 рр. віднайдено дереворитні зображення ікон Пресв. Трійці, які зберігалися у Святотроїцькому та Святодухівському монастирях⁹Леонід Тимошенко, Руська релігійна культура Вільна, ілюстрації, № 46, 47, 48, с. 779, 780. (іл. 5, 6). Відомі також рідкісні відбитки печаток віленських братств, на яких також використовувалось зображення Св. Трійці, або патріарший хрест.

Потужною вважається видавнича діяльність братства Св. Духа. Так, тут були видані відомі полемічні твори Мелетія Смотрицького, які вважаються класичними. Творчість святодухівців пов’язана також з творами Леонтія Карповича. У віленському книговиданні цього періоду представлені майже всі жанри кириличної релігійної книги. За обсягом віленська книжність значно перевищує кількісні показники видань інших центрів руського релігійного відродження тієї доби разом узятих (Заблудів, Львів, Остріг, Київ, Кутеїн, Могилів). Враховуючи репертуар інших руських центрів, де також було видано чимало релігійних книг, коректним видається висновок про те, що потреби Київської православної митрополії повністю забезпечувались майже всіма категоріями релігійної літератури.

Віленські православні братства підтримували тісні зв’язки з іншими центрами релігійно-культурного відродження та мирянськими організаціями. Зокрема, увиразнюються контакти зі львівським Святоуспенським братством, представники якого, брати Стефан і Лаврентій Зизанії, внесли яскраву сторінку у видавничу діяльність та розвиток проповідництва віленського братства Св. Трійці. Тісними були контакти віленців з Острозькою академією. Декілька творів, підготовлених в Острозі, вийшли друком у Вільні («Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького, Вільно, 1587; Окружна грамота на проїзд патріарха Єремії ІІ, Вільно, 1589 та ін.). Чимало духовних представників Волині на початку XVII ст. відвідало віленський монастир Св. Духа.

У 1608 р. з ініціативи митрополита Іпатія (Потія) (↑) було засноване унійне братство Пресв. Трійці¹⁰Там само, с. 335.. До нього вступило кілька відомих осіб, зокрема й сам митрополит, однак спільнота не розвинула своєї діяльності. Вочевидь, далася взнаки та обставина, що більшість віленських мирян належала до братства Св. Духа. Водночас, святотроїцька мирянська спільнота не спромоглася налагодити книговидання. Єдиним виданням святотрійців вважається книга «Наука яко вірити маєт каждий…» 1628 р. Більшість своїх книг уніати видавали у відомій друкарні Мамоничів, власник якої перейшов до унії. У першій третині XVII ст. святотрійці видали друком велику кількість полемічних творів – Іпатія (Потія), Лева (Кревзи) та Йосифа (Велямина-Рутського) (↑), які вважаються класикою руської релігійної літератури. Вони зробили великий внесок у розвиток фунеральної проповіді (Казання Лева Кревзи на похорон Йосафата Кунцевича, Вільно, 1625 р.) (↑) (↑) (↑).

Леонід Тимошенко