Вільнюський ансамбль Пресв. Трійці. Минуле

У підручнику для новиків Василіянського чину від XVIII ст. стверджується, що «завданням монаха є спілкування з Богом через молитву, через Богопізнання та читання побожних книг»¹Pietro Menniti, Szkoła bazylianska zamykająca nauki dla dobrego wychowania nowiciuszow i professow Z.S. Bazylego W., Wilno: W drukarni J. K. M. XX. Bazylianow, 1764, p. 251.. Там також пояснюється, коли і як мають користуватися книгою ті, хто присвятив своє життя Богові. Одне із важливих повчань під час формації новика полягало в тому, що без книги неможливо стати добрим монахом.

Важливість писемного слова на духовному шляху василіянина обумовило значення монастирської бібліотеки. Коли в 1617 р. було засновано Василіянський чин, протоархимандрит Йосиф (Велямин Рутський) (↑), спираючись на досвід Товариства Ісуса, уклав правила бібліотекаря. Вже в цьому документі була сформульована структура зразкової книгозбірні василіян: світська література відокремлена від релігійної, а остання ще й поділена на два розділи – грецького та латинського обряду²Порфирій Підручний, Богдан Пєтночко, Василіянські генеральні капітули від 1617 по 1636 рік = Bazyliańskie kapituły generalne od 1617 do 1636 roku = Capitula generalia basilianorum ab anno 1617 ad annum 1636 (серія: Записки ЧСВВ, сер. II, секція 1, т. 55), Рим, Львів: Місіонер, 2017, с. 450.. Встановлювався порядок обслуговування читача, тобто позичання, повернення книг та відповідальність за це. Пізніше, із розвитком напрямків релігійної та світської освіти монахів цього чину, уточнено і концепцію бібліотеки. У Конституціях василіян від 1773 р. книгозбірня виступає насамперед як допоміжний засіб для тих ченців, що навчаються³Constitutiones examinandae et seligendae in futuris capitulis sive Constitutiones in monasterio Hoscensi formatae, Vilnae: Typis Basilianis, 1773, p. 150.. Однак на практиці, репертуар та обсяг бібліотеки залежав від різних обставин: економічного становища, фундацій ктиторів, напрямків діяльності чернечого осередку.

Найдавніші писемні свідчення про бібліотеку монастиря Пресв. Трійці сягають 1621 р. Того року, на капітулі у Лавришеві, розпорядилися, щоб інші монастирі повернули у Віленську обитель бібліотечні книги⁴Порфирій Підручний, Богдан Пєтночко, Василіянські генеральні капітули від 1617 по 1636 рік, с. 143.. Ця книгозбірня була однією з найбільших у всьому Василіянському чині, оскільки, монастир знаходився у столиці ВКЛ, більше того при чернечому осередку функціонували богословські студії та друкарня (↑), а також була співпраця з Віленським університетом. Бібліотека неодноразово зазнавала втрат (особливої в часи воєн і епідемій середини XVII ст., початку XVIII ст. і 1812 р.), та все ж із завершенням складних періодів разом із відновленням монастиря завжди відновлювалися і його книгозбірні.

Власне віленські василіяни володіли не однією, а кількома бібліотеками, що мали різне цільове призначення. Так, у ризниці монастирського храму зберігалася збірка богослужбових книг, які використовували під час Літургії та інших богослужінь (у 1774 р. вона налічувала 50 примірників, а в 1823 р. – 65⁵СПбИИ РАН, ф. 52, оп. 1, д. 297, л. 12–13 об.; VUB, Rankraščių skyrius, f. 4, b. (A750) 28491, l. 23.). Капела монастиря мала окрему колекцію музичних творів з нотами (на 1774 р. – 188 рукописів та друків⁶Ivanas Almesas, «Biblioteka», in: Alfredas Bumblauskas, et al., Kultūrų kryžkelė: Vilniaus Švč. Trejybės šventovė ir vienuolynas, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 2017, p. 200.). Правила василіян вимагали читання духовної літератури в трапезній, і ця література також утворювала окрему збірку (Біблія, житія святих, постанови церковних соборів⁷LMAVB, Rankraščių skyrius, f. 41, b. 81, l. 11r.). А на рубежі XVIII–XIX ст. в обителі було сформовано фонд підручників, призначений для тих монахів Чину, які відвідували лекції в університеті (у 1823 р. нараховував 71 екземплярів⁸VUB, Rankraščių skyrius, f. 4, b. (A750) 28491, l. 138–139.) (↑). На відміну від колекцій (храмової, капели, трапезної та студентської), які слід вважати допоміжними, основна бібліотека була значно більшою та універсальнішою за наповненням.

Для головної монастирської книгозбірні було надано приміщення з шафами, в яких книжки розташовувались за шифрами, який складався з трьох римських та арабських цифр, що позначали шафу, відділ і місце на полиці. На корінці книги записували її автора або назву. Бібліотека поповнювалася з різних джерел. Перш за все на придбання книг виділялися кошти з доходів монастиря. Наприклад, у 1767 р. на цю справу витратили 90 золотих⁹LVIA, f. 1178, ap. 1, b. 1, l. 24v., а наступного року – у травні 450 золотих, і 486 золотих у червні¹⁰Ibid., l. 28r., 28v.. Крім того, оплачувалося також переплетення бібліотечних примірників¹¹Ibid., l. 46v., 47v.. Інше джерело комплектування – продукція місцевої василіянської друкарні (↑). Безперечно, що фонди збагачувалися й за рахунок особистих книжок ченців. Таким чином до монастирської книгозбірні потрапила праця з морального богослов’я відомого австрійського теолога Пауля Лайманна, власником якої був секретар Литовської провінції ЧСВВ Іраклій (Лісанський) (іл. 1). Коли в 1793 р. помер професор Віленського університету василіянин Інокентій (Кнежинський), один екземпляр з його збірки з написом про власність «P. Innocenij Knieżyński OSBM» було передано у бібліотечний відділ «Філософія, фізика, математика і медицина». Знаки власності на книгах повідомляють і про те, що бібліотеку поповнювали також подарунки авторів. Зокрема, у 1692 р. єзуїт Теофіл Рутка записав для василіянської обителі книгу богословського змісту «Caenobio f-rum Basilianorum apud SS. Trinit. Vilnae manentium A humillime offert d. d. c. 1692. 18»¹²Teofil Rutka, S. Cyrillus patriarcha Alexandrinus summi pontificis Romani, caelestini in concilio Ephesino vicarius, idemque spiritus s. a filio procedentis de caelo datus propugnator, et negantium Spiritus Sancti ex filio processionem ante tempus, et tamen in tempore acerrimus expugnator. E suis monumentis ad vitam oculosq. posterorum de Graecia a P. Theophilo Rutka Societatis Jesu Theologo excitatus, Lublini: Typis collegii Societatis Iesu, 1692, 4° (LMAVB, XVII/560 [напис на титульній сторінці])..

У головній бібліотеці література нагромаджувалася з увагою до інтелектуальних потреб монахів. За відсутності бібліотечних каталогів, про зміст збірки XVII ст. можна судити із вцілілих примірників та їх згадування в історичних джерелах. Уважається, що до цієї книгозбірні входили тексти, на основі яких були підготовлені перші богослужбові видання уніатів. Відповідних книжок потребували й ті василіяни, котрі брали участь у міжконфесійній полеміці (↑) (↑). Їхні праці теж відклалися в бібліотечних фондах, як-от полемічний трактат 1595 р. проти православного проповідника Стефана Зизанія (іл. 2). Звісно, найбільший попит мала девоційна література, яку позичали ченці, що здійснювали духовні вправи. Для студентів богословських студій збирали теологічні й філософські твори, та навчальні й довідкові видання різними мовами (підручники, хрестоматії, словники). Серед граматик переважали навчальні засоби грецької мови. Найчастіше використовувалися підручники з грецької мови Якоба Ґретцера, найдавнішим з яких був наклад 1604 р. віленського друкаря Яна Карцана (іл. 3). Місцева друкарня (↑) також послуговувалася книгами бібліотеки для передруку текстів з них. Скажімо, у 1760 р. друкарі скористалися бібліотечним екземпляром для републікації духовних роздумів св. Августина.

Слід зазначити, що в документах монастиря XVII ст. – початку XIX ст. не згадуються імена ченців, котрі порядкували книгозбірнею. Вочевидь, обов’язки бібліотекаря розглядалися як тимчасові.

Наприкінці XVIII ст. бібліотека процвітала: у прибудові монастирського корпусу їй виділили спеціальний зал з новими шафами (↑), а книжковий фонд досяг 6 000 томів. Поряд з традиційними релігійними книгами, зростала кількість світської літератури різними європейськими мовами: з історії та літературної критики – 155 томів, географії – 73, політики – 223 томи, наукові та мовні енциклопедії – 102 томи і т. д.¹³Arvydas Pacevičius, Vienuolynų bibliotekos Lietuvoje 1795–1864 metais: dingęs knygos pasaulis, Vilnius: Versus aureus, 2005, p. 159.

У 1839 р., коли цей чернечий осередок був приєднаний до Православної Церкви, бібліотека залишилася в старому приміщенні. Від 1845 р. її фондами користувалися православні семінаристи. У першій половині XX ст. Віленська православна семінарія закрилася, і польська влада вирішила передати колишню книгозбірню василіян бібліотеці Врублевських¹⁴VUB, Rankraščių skyrius, f. 47, b. 945, l. 74r. (переміщення видань на нове місце відбулося перед Другою світовою війною) (іл. 4). Сьогодні чимала частина історичної бібліотеки василіянського монастиря зберігається у бібліотеці ім. Врублевських Академії наук Литви.

Іна Кажуро