Вільнюський ансамбль Пресв. Трійці. Від крипт до повсякдення монахів

У криптах храму Пресв. Трійці у Вільні здійснювалися поховання представників кількох соціальних груп: впливових мирян, членів діючих при храмі братств і монахів-василіян та сестер василіянок (↑). Під час досліджень, що відбувалися у 2015–2016 рр., тут під великим вівтарем були знайдені здебільшого останки ченців (↑). Тож зосередимося на тому, як помирали ці іноки і як їх хоронили у василіянському монастирі Пресв. Трійці.

Монахи, поховані в криптах, можуть лише частково відображати склад місцевої василіянської спільноти. Ченці ЧСВВ, як і інших монаших чинів, постійно переміщалися з обителі в обитель та провадили активну діяльність. Багато з них побувало в різних чернечих осередках Литовської провінції цього чину, провівши там по кілька років. Триваліше в одній монашій громаді зазвичай перебували тільки брати без священничого сану або отці, що були настоятелями невеликих резиденцій. Такою динамічною була і спільнота василіян у Вільно. На першому етапі свого існування, коли архимандритом у 1614‒1617 рр. був майбутній священномученик Йосафат (Кунцевич) (↑), вона швидко зростала і в певний час навіть складалася з майже 60 ченців¹Pavlo Krečiunas, Vasilis Parasiukas, «Švč. Trejybės unitų vienuolynas ir Bazilijonų ordino steigimas», in: Alfredas Bumblauskas, et al., Kultūrų kryžkelė: Vilniaus Švč. Trejybės šventovė ir vienuolynas, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 2017, p. 83.. Пізніше ці іноки були розіслані по інших обителях провінції. Після криз середини XVII ст. і початку XVIII ст. життя монастиря стабілізувалося і впродовж наступних десятиліть у ньому постійно мешкало приблизно 20 отців, братів та новиків. Так, в акті візитації за 1737 р. зафіксовано, що на той час тут налічувалося 24 монахи: 13 отців, два брати і дев’ять новиків²ÖNB Wien, SN 3847, l. 158‒159.. Таким чином, через високу мобільність спільноти лише деякі з її представників відходили до Господа у стінах цієї обителі.

З іншого боку, дослідження крипти показали, що у Вільно було поховано набагато більше василіян, ніж про це згадано у відомих писемних джерелах. Про обставини смерті іноків ці джерела розповідають надзвичайно мало. У каталогах покійних монахів провінції в кращому разі вказується місце смерті. Наприклад, знаємо, що в 1747 р. о. Януарій (Бабінський) відійшов до вічності у Вільно, однак не подається жодних деталей про те, як це сталося³VUB, Rankraščių skyrius, f. 3, b. 1837, l. 64.. Навіть у монастирській хроніці (1758‒1891 рр.) рідко фігурують померлі тут насельники. По смерті о. Андрія (Івановського), чернець, який писав хроніку, зазначив: «31 травня того ж [1765] року в отсьому монастирі помер священник Андрій Івановський, сповідник цього монастиря, приблизно п’ятдесяти [років віку], доброчесний і зразковий монах; був до самої смерті ясного розуму, я сам вділив йому останнє помазання, і сам його післязавтра, в суботу поминальну, поховав»⁴LVIA, f. 1178, ap. 1, b. 374, l. 13v..

Пов’язати знайдені в крипті останки з василіянами, які колись жили в цій обителі, дозволяють і написи на кільканадцятьох трунах. Завдяки їм, можемо дізнатися ім’я і прізвище монаха, дані про його вік, про роки, проведені в монастирі, займані посади та ін. Із цих записів довідуємося, що тут знайшов місце вічного спочинку о. Максиміліан (Завадський) (бл. 1700/1701‒1748 рр.), колишній настоятель Віленського монастиря, який вивчав теологію в Папському грецькому колегіумі в Римі (1725–1730 рр.) і який до самого кінця свого життя виконував обов’язки радника (консультора) Литовської провінції ЧСВВ⁵ЛННБ ВР, ф. 3, спр. МВ-332, арк. 1зв.; ÖNB Wien, SN 3847, l. 166; Dmytro Blažejovskyj, Byzantine Kyivan Rite Students in Pontifical Colleges, and in Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576–1983) (серія: Analecta OSBM, ser. II, d. I, t. 43), Roma: PP. Basiliani, 1984, p. 85.
. У храмі був похований також і брат Теодор (Гордзієвич) (бл. 1689‒1766 рр.), що став монахом у Вільно 1736 р. і провів тут три останні десятиліття свого віку. Він так і не став священником і, ймовірно, увесь час мешкав у тому самому Віленському монастирі, працюючи садівником (hortulanus)⁶ЛННБ ВР, ф. 3, спр. МВ-332, арк. 5зв.; ÖNB Wien, SN 3847, l. 158v. (іл. 1). Як бачимо, значення цих ченців для цього чернечого осередку та Василіянського чину загалом було дуже різним, вони посідали дуже різні позиції в монастирській єрархії. Незважаючи на це, для трун обох цих монахів знайшлося місце в сакральному просторі храму (↑) (↑).

Мартинас Якуліс