Вільнюський ансамбль Пресв. Трійці. Від крипт до повсякдення монахів

У 2014 р. комісія спеціалістів здійснила огляд приміщень у підземеллях Віленського храму Пресв. Трійці. У крипті під великим вівтарем було знайдено без ладу скинуті разом труни, а між ними – розкидані окремі дошки трун, людські кістки, уламки цегли, сміття (іл. 1, 2). Частина домовин виявилася сильно поруйнованою часом. Фахівці вирішили навести у крипті належний порядок, перед тим провівши необхідні наукові дослідження. Їх у 2015‒2016 рр. виконав історичний факультет Віленського університету (керівник проф. Альбінас Кунцявічюс)¹Див. Albinas Kuncevičius, et al., «Vilniaus bazilijonų Švč. Trejybės bažnyčios unitų karstų tyrimai», in: Archeologiniai tyrinėjimai Lietuvoje 2015 metais, Vilnius: Standartų sp., 2016, p. 237–247; ejusd., «Vilniaus bazilijonų Švč. Trejybės bažnyčios unitų palaidojimų tyrimai 2016 m.», in: Archeologiniai tyrinėjimai Lietuvoje 2017 metais, Vilnius: Standartų sp., 2018, p. 265–268. Звіти про дослідження: Albinas Kuncevičius, Vilniaus bazilijonų vienuolyno statinių ansamblio (681) Švč. Trejybės bažnyčios (27316), Vilniaus m. sav., Vilniaus m., Aušros Vartų g. 7B, 2015 metų archeologinių žvalgymų ataskaita, Vilnius, 2015; ejusd., Vilniaus bazilijonų vienuolyno statinių ansamblio Švč. Trejybės bažnyčios (27316) teritorijos, Vilniaus m. sav., Vilniaus m., Aušros Vartų g. 7B, 2016 metų detaliųjų archeologinių tyrimų ataskaita, Vilnius, 2016.. Це були комплексні (історичні, археологічні, антропологічні, архітектурні, мистецтвознавчі) студії (іл. 3), які допомогли з’ясувати не лише чин похорону монахів-василіян, але й спосіб їхнього життя, харчування, стан здоров’я тощо.

В історичних джерелах таке приміщення для поховання називається братською криптою (sklep Bracki). До неї можна потрапити через вхід, що розташований у підлозі храму безпосередньо перед великим вівтарем. Спуск додолу – сходами. Сама крипта в розрізі має форму напівциліндра (довжина – 8,7 м, ширина – 5,8 м, висота – бл. 4,3 м), у її тильній стіні – отвір для вентиляції або освітлення. Судячи з муру кладки, будівництво могло відбуватися в кілька етапів: тильна стіна приміщення здається давнішою за бічні стіни, а останні – давнішими за склепіння. Збереглися фрагменти колишньої долівки. Помічено «стежку», що вела від входу до центру. Вона була складена з пластин перепаленого і понищеного віками металу товщиною до 2 см і розміром приблизно 20×40 см – шматків товстої жерсті або залишків оков колишніх металевих дверей (?). Пластини утворювали майже суцільну стежку, яка, очевидно, проходила між рядами трун, колись акуратно розставлених. У цьому шарі долівки в 2015 р. й було віднайдено вже згадані труни. Біля входу в крипту, десь на 0,7 м нижче останньої сходинки також виявлена невелика площа долівки, викладена неглазурованою, червоного кольору підлоговою плиткою.

Поруч із входом хаотично лежало з півтора десятка домовин. Вважається, що сюди вони потрапили найпізніше. У кінці крипти дослідники побачили труни, безладно складені в три-чотири поверхи, до самого верху склепу. Між ними валялися дрібні будівельні рештки та людські кістки, які потрапили в крипту (були скинуті) через вентиляційний отвір, найвірогідніше, під час якогось ремонту храму або прибирання подвір’я храму. Дещо менше трун було посередині приміщення.

2015 року в крипті знайшли 53 домовини з похованнями (24 з них збереглися досить добре, інші – лише частково) та одиночні кістки приблизно 60 осіб. Усі труни з дощок, довжиною бл. 1,8‒2 м, шириною 0,5–0,7 м (у головах) і 0,4–0,5 м (у ногах), висотою 0,6 м (з віком). Окремі з них мали віка, решта яких, імовірно, були «загублені» або знищені в час переміщення поховань. До нижньої частини труни віка кріпилися дерев’яними кілочками або, у рідкісних випадках, металевими цвяхами. Частина трун була прикрашена монограмами Ісуса або Пресв. Богородиці (латинськими або грецькими), деякі – різними зображеннями (наприклад, черепа і перехрещених під ним кісток). Ще інші домовини були пофарбовані в чорний колір з хрестами білого кольору на них і т. п. На 14 трунах зауважено написи (латинською або польською мовами), що лаконічно фіксували найважливіші біографічні відомості покійника (іл. 4, 5, 6). Як-от: «Всечесний отець Флоріан Валіцький, [монах] Чину св. Василія Великого, настоятель Лідського [монастиря], генеральний прокуратор. Помер 6 липня 1750 р., [маючи] 37 років, 11 років [прожив] як монах».

Поховальний одяг (↑) та написи (↑) свідчать, що тут похоронені василіяни, померлі в 1717–1788 рр. Можна також стверджувати, що це не перше місце чи порядок їхнього поховання. Востаннє труни були занесені в крипту, вочевидь, уже за радянської влади, коли в закритому для вірян храмі обладнували наукові лабораторії Державного інженерного інституту будівництва для дослідження якості залізобетонних конструкцій. У той період домовини з останками, які перед тим, можливо, перебували в різних криптах церкви, було й перенесено в це приміщення. У кількох трунах, що стояли ближче до входу, були знайдені клапті газет за 1965 р.

У процесі досліджень з’ясувалося, що поховання здійснювалися і під долівкою крипти. У 2016 р. в цьому шарі знайдено 18 трун із останками та 2 поховання без трун. Найімовірніше, що вони були закопані не одночасно, проте досить акуратно: їх укладали рядами біля бічних стін крипти, головами до її тильної стіни (у напрямку до вівтаря храму) або до входу, закопуючи на глибині 0,5–1 м. Усі ці домовини були без орнаментів чи написів. Більшість похоронених у них були монахами-василіянами. На це вказує поховальний одяг – єпитрахиль і шість параманів. Тільки в одній із трун лежала жінка близько 50 років: її поховали в капюшоні з вовняної тканини (залишилися його фрагменти), штучними квітками, покладеними на тіло (пелюстки зроблено з тонкого шовку й мереживної тканини, стебла – з металевого дроту), та вишитою деталлю з монограмою Христа «IHS». Параметри ще однієї домовини (бл. 1×0,3×0,2 м, останки не збереглися) дозволяють вважати, що тут була похоронена і дитина. Оскільки найдавніше поховання всередині крипти (на долівці), судячи з написів, пов’язане з 1717 р., цілком можливо, що всі труни та залишки, закопані в крипті, датуються періодом до 1717 р.

Після ретельного огляду останки були перезахоронені в упорядкованій крипті (відновлена та пристосована для перепоховання у 2017–2020 рр.) (іл. 7, 8, 9) (↑).

Альбінас Кунцевічюс