Вільнюський ансамбль Пресв. Трійці. Від крипт до повсякдення монахів

У пізньому Середньовіччі та ранній Новий період про соціальний статус особи свідчили не лише її станова приналежність чи зовнішні ознаки, але й місце поховання. Ченців та впливових мирян, які обіймали важливі посади чи мали інші заслуги, ховали всередині церков, якомога ближче до головного вівтаря – цей простір вважався найсвященнішим. Заможних та менш впливових хоронили поза стінами храму, на церковних цвинтарях.

Храм Пресв. Трійці у Вільні не був винятком. Тут поховані ченці і миряни¹Leonidas Timošenka, «Švč. Trejybės stačiatikių vienuolynas», in: Vadimas Adadurovas, et al., Kultūrų kryžkelė: Vilniaus Švč. Trejybės šventovė ir vienuolynas, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 2017, p. 64.. Це підтверджують вцілілі надгробні плити, які свідчать, що у храмі похоронені і бурмістр Анастазій Брага (XVI ст.), і намісниця монастиря василіянок Констанція (Єленська) (XVIII ст.) (↑). У першій половині XVII ст. до храму було добудовано каплиці, в криптах яких ховали вельмож: войський Полоцького воєводства Євстафій Корсак-Голубицький і його дружина Софія фундували каплицю Св. Луки; воєвода новогрудський Федір Скумин-Тишкевич – каплицю Благовіщення Пресв. Богородиці (яку ще називають каплицею Скуминів); Ян Календа, судовий писар Віленського земельного суду – каплиця Воздвиження Чесного Хреста²Rūta Janonienė, «Architektūrinis ansamblis», in: Vadimas Adadurovas, et al., Kultūrų kryžkelė: Vilniaus Švč. Trejybės šventovė ir vienuolynas, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 2017, p. 212. (↑) (↑) (↑). Поховання знаходяться не лише в криптах каплиць, але і в підвалах, облаштованих під вівтарями (іл. 1). Про це говориться у заповітах XVII‒XVIII ст. Так, у 1666 р. член Братства Непорочного зачаття Діви Марії, Віленський бурмістр Ян Кукович висловив бажання, щоб його «грішне тіло було поховано в крипті братства» (w sklepie Brackim)³LVIA, f. SA, b. 5335, l. 117.. Інші крипти з похованнями згадуються у монастирському щоденнику. Наприклад, у 1778 р., через два дні після смерті, Віленський бурмістр Конрад Жилко був урочисто, за участі монаших чинів – василіян, кармелітів з монастиря Усіх Святих, бернардинців, францисканців і домініканців, похований у крипті храму поруч з вівтарем блаженного Йосафата⁴Ibid., f. 1178, ap. 1, b. 374, l. 58‒58v.. Того ж року в щоденнику зазначено: «О годині сьомій увечері відправилась похоронна процесія її милості пані Антоніни Мілевської, старостихи Немежанської, до церкви нашої, а цю жалобну церемонію сам його милість священник, настоятель [монастиря] відправив, і того ж дня, як люди вийшли з церкви, у крипті під св. Онуфрієм [вівтарем] похована є […]»⁵Ibid., l. 62v.. Урочисті обряди і місце вічного спочинку свідчили не лише про становище людини в суспільстві, але й про тісні стосунки з василіянами чи братствами, що діяли при храмі. З іншого боку, той факт, що особи високого соціального статусу були поховані саме у храмі Пресв. Трійці, говорить про значення та престиж цього місця (↑) (↑) (↑) (↑).

Мартинас Якуліс